"Дотик"

До дня людей з обмеженими можливостями

Ми духом стійкі 

Не дивіться на нас жалісливо.

Ми — такі, як і ви, як і всі.

Теж ми прагнемо бути щасливі

Попри всі ваші щирі жалі.

Ми – такі, як усі, тільки звикніть,

Не глузуйте й сльозу не роніть.

Як нам хочеться іноді крикнуть,

Що ваш погляд пекуче болить!

Ми звикаєм не бачити очі,

Ми не чуємо шепіт слизький,

Лише схлипуємо серед ночі:

"Ну чому я на світі такий?!"

Та щоб мама, бува, не почула,

Ми зі сліз тих складаєм вірші,

Щоби доля нарешті збагнула –

Ми – незламні, ми – духом стійкі!

Перемучимо! Переборемо!

Вранці – будем сміятися знов

І змагатися будемо з болем,

І ловити в очах... любов.

Пам'ятаючи муки розп'яття –

"Бо ж не відали, що творили..."

Несемо ми "свій хрест" із завзяттям

І прощаємо, як нас учили...